СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВИЛА КВАЛІФІКАЦІЇ ПРОВОКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У СПІВУЧАСТІ: ВІДМЕЖУВАННЯ ПРОВОКАЦІЇ ВІД СУМІЖНИХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ПОНЯТЬ
Анотація
У статті розглянуто явище провокація злочину крізь призму відмежування від суміжних понять кри-мінального права. Автором звертається увага на те, що в українському законодавстві існують прогалини, які стосуються питань провокації злочину як форми співучасті, що потребує додаткових наукових досліджень. Наведено два діаметрально протилежних наукових погляди на поняття провокації злочину. Традиційний підхід передбачає, що провокація злочину є підбурюванням до нього, тобто його спеціальним різновидом. Альтернативний підхід передбачає, що провокація злочину за своїм змістом виходить за рамки інституту підбурювання як форми співучасті та являє собою залучення іншої особи у вчинення злочину, що здійснюється з метою настання негативних для цієї особи наслідків.
Автор підтримує альтернативний підхід і доводить, що провокація і підбурювання як форма співучасті не є тотожними поняттями, а юридична природа провокації злочину не детермінується таким різновидом співучасті, як підбурювання, адже володіє власними характеристиками. З огляду на це автор виокремлює ознаки, які дозволяють відмежувати поняття провокації зло-чину від підбурювання, а також поняття провокації від допустимої поведінки спеціальних суб’єктів. Крім того, аналіз правової сутності провокації зроблено з огляду на психологічні ознаки цього явища. Вважається, що провокація – це прихована діяльність для особи, яку провокують, тому з боку останньої особи діяння провокації як цілеспрямована діяльність провокатора для створення чогось конкретного не сприймається.
Автор стверджує, що в законодавстві було штучно звужене поняття провокації злочину і не враховано, що провокація злочину має високу суспільну небезпечність, а спровокувати можна не лише надання неправомірної вигоди, яке є складом злочину, передбаченого статтею 370 КК України, а й низку інших злочинів. З огляду на це запропоновано розширити відповідальність за провокацію злочину.
У статті наведено критерії, за умов дотримання яких провокативні дії, які мають законну мету та здійснюються спеціальним суб’єктом під час здійснення оперативно-розшукових заходів, не підлягатимуть кваліфікації за ознакою «провокація злочину» як форми співучасті.
Посилання
2. Альошина О.І. Визначення провокації злочину в кримінальному праві України. Право і безпека. 2005. No4/5. С. 51–54.
3. Альошина О.І. Провокація злочину (криміналь-но-правове дослідження) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Дніпропетровськ, 2007. 19 с.
4. Бантишев О.Ф., Кузьмін С.А. Провокація хабара як спеціальний вид співучасті у злочині. Боротьба з ор-ганізованою злочинністю і корупцією (теорія і прак-тика). 2008. Вип. 19. С. 105–112.
5. Березнер В. Провокація підкупу у світлі практи-ки Європейського суду з прав людини. Jurnalul juridic național: teorie și practică (Национальный юридический журнал: теория и практика). 2016. No2/1. С. 103.
6. Загодіренко П.О. Провокація злочину: кримі-нально-правовий аналіз та удосконалення діючого за-конодавства. Науковий вісник Міжнародного гумані-тарного університету. Серія «Юриспруденція». 2013. Вип. 6-1 (2). С. 157–159.
7. Кваша О. Розгляд окремих корупційних злочи-нів крізь призму поняття необхідної співучасті. Істо-рико-правовий часопис. 2014. No 1. С. 97–101.
8. Ус О.В. Провокація підкупу: аналіз складу зло-чину й питання кваліфікації. Науковий вісник Міжна-родного гуманітарного університету. Серія «Юриспру-денція». 2015. Вип. 16 (2). С. 66–70.
9. Саакян М.Б. Провокація: кримінально-правовий аспект. Роль та місце правоохоронних органів у роз-будові демократичної правової держави : матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф., м. Одеса, 25 березня 2016 р. Одесса : ОДУВС, 2016. С. 326–327.
10. Європейський суд з прав людини. Справа «Баннікова проти Росії» (Заява No 18757/06 від 04 ли-стопада 2010 року). URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/SOO01077.