Суб'єкт привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем

С. М. Школа

doi:10.32837/pyuv.v0i4.630

С. М. Школа https://orcid.org/0000-0003-0403-5916

DOI: https://doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.630

Ключові слова: суб'єкт кримінального правопорушення, привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном, службова особа, зловживання службовим становищем

Анотація

У статті досліджуються ознаки суб'єкта привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Поняття службової особи, яке міститься в ч. 3 ст. 18 Кримінального Кодексу України, за своїми ознаками схоже з поняттям посадової особи, яке містилось у Кримінальному Кодексі України 1960 р. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. не дає поняття «службова особа», а використовує поняття «посадова особа». Паралельне закріплення в законодавстві двох понять без їхнього належного тлумачення та розмежування створює труднощі в правоза-стосовній практиці. Розмежування понять службової та посадової осіб слід шукати в розрізі предмета регулювання (охорони) тієї чи іншої галузі права. Це принципово різні поняття, оскільки їхнє призначення зумовлене предметом регулювання (охорони) тієї галузі права, до сфери якої вони належать. У ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України така додаткова ознака суб'єкта кримінального правопорушення, як «службова особа» пов'язана з можливістю такої особи використовувати службове становище в разі вчинення привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном.

Для визнання власника приватного підприємства службовою особою обов'язковою ознакою є не наявність у нього підлеглих осіб і виконання організаційно-розпорядчих функцій щодо них, а можливість такого власника вчиняти дії, які визнаються юридичними фактами на підставі чинного законодавства та які за своєю компетенцією може вчинити лише службова особа.

Для вірного встановлення ознак службової особи необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягується до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Дотримання цієї умови можливе лише в разі встановлення нормативного акту, який визначає зазначені повноваження та обов'язки.

Визначення суб'єкта корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України, не відповідає визначенню суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII.

Посилання

1. Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації) : навчальний посібник. Київ, 2002. 127 с.
2. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 15.10.2020).
3. Чернікова Р.О. Види та функції службових осіб за чинним кримінальним кодексом України. Allbest : електронна база знань. URL: https://knowledge.allbest.ru/law/2c0a65625b3bd68a4c43b89521316c26_0.html (дата звернення: 15.10.2020).
4. Про державну службу : Закон України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19 (дата звернення: 15.10.2020).
5. Кримінальна справа № 443/640/14-к. Архів Жидачівського районного суду Львівської області.
6. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія. Харків, 2001. 412 с.
7. Кримінальна справа № 1-192. Архів Тростя-нецького районного суду Вінницької області.
8. Кримінальна справа № 1-34/11. Архів Теплиць-кого районного суду Вінницької області.
9. Про запобігання корупції : Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text (дата звернення: 15.10.2020).