ПРОБЛЕМА ОДНОСТОРОННОСТІ ТА ДВОСТОРОННОСТІ САМОРЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

В. В. Васильєв

doi:10.32837/pyuv.v0i6(35).680

В. В. Васильєв Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

DOI: https://doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).680

Ключові слова: саморегулювання, диспозитивність, двосторонність, односторонність, майнові правовідносини, зобов’язання

Анотація

Васильєв В. В. Проблема односторонності та двосторонності саморегулювання майнових зобов’я¬зань. - Стаття.
Статтю присвячено розгляду такої ознаки саморе¬гулювання майнових цивільних відносин, як самостій¬ність, тобто впорядкування відповідних юридичних зв’язків особами, між якими вони налагоджуються, са¬мостійно, а також її поглибленому осмисленню в кон¬тексті суб’єктного складу відповідного процесу.
Автор диференціює двостороннє й одностороннє саморегулювання цивільних відносин в аспекті май¬нових зобов’язань. Установлюється, що в контексті до¬говірного саморегулювання двосторонність означає те, що всі учасники відповідного правовідношення або по¬тенційні його учасники можуть брати участь у процесі саморегулювання. Таким чином, якщо договір укла¬дається між двома особами, то в такому разі двосто- ронність саморегулювання означає можливість обох сторін брати участь у правовому регулюванні. Одно¬сторонність же в процесі саморегулювання майнових цивільних відносин означає, що лише деякі учасники конкретних правовідносин або потенційні їх учасники можуть здійснювати їх правове регулювання.
Зазначається, що поділ саморегулювання наодносто- роннє та двостороннє, що відображає характер упоряд¬кування суспільних відносин їх учасниками в контексті повноти суб’єктного складу відповідного процесу, роз¬ширює наявне розуміння саморегулювання в цілому.
Водночас проведений аналіз показує: незважаючи на збереження сутності саморегулювання цивільних відносин під час упорядкування останніх, безпосе¬
редньо їх учасниками, «центрами» правового впливу, тобто особами, які визначають специфіку юридичної моделі можливих суспільних відносин, можуть бути як одразу всі їх потенційні учасники, так і лише де¬кілька з них. При цьому це може залежати як від ха¬рактеру суспільних відносин, що впорядковуються, так і від обраного ініціатором формування правовідно- шення способу налагодження юридичних зв’язків.
Формується висновок про те, що використання одностороннього саморегулювання не має суперечи-ти базовим принципам цивільного права, зокрема й справедливості, добросовісності і розумності, адже воно може не лише вповільнювати цивільний оборот, а й створювати перешкоди у задоволенні законних ін¬тересів суб’єктів цивільного права

Біографія автора

В. В. Васильєв, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки, докторант кафедри цивільного права № 2

Посилання

1. Vasyliev V. Juridical nature of self-regulation of property civil relationships. Visegrad Journal on Human Rights. 2019. No. 6, vol. 3. С. 25-30.
2. Кочин В. Поняття та ознаки саморегулювання у цивільному праві України. Юрид. Україна. 2014. № 10. С. 52-56.
3. Казанцев М.Ф. Гражданско-правовое договор-ное регулирование в системе правового регулирования. Науч. ежегодник Ин-та философии и права Уральского отделения Росс. акад наук. 2011. Вып. 11. С. 437-447.
4. Тарахонич Т.І. Види правового регулювання: те¬оретичні аспекти розуміння. Часопис Київ. ун-ту пра¬ва. 2014. № 4. С. 28-31.
5. Погребняк В.Я. Виникнення. перехід та припи-нення суб’єктивних цивільних прав: проблеми теорії та практики: монографія. Київ : Алерта, 2020. 640 с.
6. Погрібний С.О. Імперативні та диспозитивні нор¬ми та їх роль в регулюванні цивільних відносин. Уні-верситетські наук. записки. 2010. № 2 (34). С. 46-54.
7. Шишка Р.Б. Характеристика договорів. Юрид. вісн. 2013. № 4 (29). С. 121-127.
8. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Відом. Верхов. Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356 (із змінами).
9. Тупицька Є.О. Поняття та правова природа дого-вору новації боргу у позикове зобов’язання. Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія «Право». 2015. Вип. 35, ч. 1, т. 2. С. 32-35.