Історико-правова природа регулювання у сфері реалізації права інтелектуальної власності

Анотація

У статті проаналізовано наукові підходи до визначення термінів «інтелектуальна діяльність» і «творча діяльність». Визначено, що кількість результатів творчої діяльності значно перевищує кількість результатів інтелектуальної. Лише за відповідності вимогам, передбачених чинним законодавством, результати інтелектуальної діяльності набувають статусу об’єктів інтелектуальної діяльності. Відтак, інтелектуальна діяльність є складовою творчої діяльності, а об’єднує їх те, що вони є розумовою діяльністю. З’ясовано, що різноманіття поглядів правників щодо сутності інтелектуальної власності обумовлене знаходженням дослідження на стадії теоретико-мето- дологічного становлення. Зазначено, що суперечли- вість положень визначається існуванням декількох концепцій розуміння суті понять «інтелектуальна власність» та «право інтелектуальної власності». Чин- не законодавство України визнає, що право інтелекту- альної власності – це право особи на результат інтелек- туальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цивільним ко- дексом та іншим законом. Виявлено, що застосування положень пропрієтарної концепції чи теорії виключних прав і визначає сутність права інтелектуальної власно- сті в законодавстві країни, хоча дискусія стосовно того, що є право інтелектуальної власності – право власно- сті чи виключне право, продовжується. Затвердження єдиного концептуального підходу до регулювання у сфері реалізації права інтелектуальної власності сприятиме удосконаленню законодавства, посиленню захисту прав учасників відносин у сфері інтелектуальної власності. Встановлено, що оптимізація правового регулювання інтелектуальної власності є нагальною життєвою необхідністю, пов’язаною з євроінтеграційним вибором України. Методи та способи правового регулювання у сфері інтелектуальної власності мають забезпечувати баланс публічних та правових інтересів.