Сатисфакція як форма відшкодування шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням

Анотація

У статті розглянуто сутність сатисфакції як особливої форми відшкодування у разі вчинення міжнародно-протиправного діяння та практику її застосування. Встановлено, що сатисфакція є особливою формою відшкодування, що застосовується з метою повного відшкодування нематеріальної шкоди у випадку, коли завдана шкода не відшкодована ні реституцією, ні компенсацією. Водночас практика свідчить, що сатисфакція може супроводжувати як реституцію так і компенсацію. Встановлено наявність двох видів сатисфакції: по-перше, сатисфакція як самостійна форма відшкодування в разі, коли шкода має лише моральний і юридичний характер, а також сатисфакція, яка надається у випадках, коли шкода не може бути повністю відшкодована реституцією або компенсаціє; по-друге, сатисфакція, яка супроводжує будь-яку форму відшкодування. Встановлено, що сатисфакції присвячена ст. 37 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р., що розглядає правовий характер сатисфакції та види шкоди, за які вона може бути надана; описує деякі форми сатисфакції; визначає обмеження зобов’язання з надання сатисфакції. Обґрун- товано, що характер завданої шкоди – матеріальної чи моральної, – є визначальним при визначенні того, чи є найбільш доцільною формою відшкодування шкоди компенсація чи сатисфакція. Сатисфакція як право- вий наслідок міжнародної відповідальності відіграє доповнюючу роль. Ця доповнюваність є гарантією від змішання з іншими формами відшкодування шкоди, такими як restitutio in integrum та компенсацією. Не- зважаючи на той факт, що сатисфакція часто пропо- нується поза межами офіційних судових розглядів при врегулюванням спорів, її застосування підтвер- джується міжнародною судовою практикою. Зроблено висновок, що рішення міжнародних судових органів щодо присудження сатисфакції отримують широке визнання, у певній мірі через те, що засудження між- народно-протиправного діяння авторитетною третьою стороною має на меті досягнення рівноваги між інтересами сторін у певній справі, з одного боку, та основоположними інтересами міжнародного співтовариства, з іншого.