Дорадянський період розвитку інституту найвищої судової інстанції на теренах України

особливості еволюції функції

Анотація

У статті здійснено спробу історично-юридичного аналізу особливостей еволюції функцій найвищої судової інстанції на теренах українських земель у період їх перебування у складі Російської імперії. Особливу увагу приділено Урядуючому Сенату у контексті його взаємовідносин з підпорядкованими судовими установами. Цей орган, заснований ще за часів петровських реформ, спочатку мав доволі широку компетенцію, окрім судових, також маючи адміністративні й законодавчі функції. З початком ХІХ ст. компетенція Сенату була істотно зменшена через передачу частини його функцій Генеральній раді та міністерствам. Втім, він залишався головною ревізійною та апеляційною інстанцією для різних судів і на момент початку царювання Олександра ІІ вважався верховним судовим місцем країни. Судова реформа 1864 р. остаточно сприяла перетворенню Сенату на верховний касаційний суд та орган, що наглядав за діяльністю чинів, які перебували на державній службі. Особливе значення, на наш погляд, мало створення, згідно з Судовими статутами, у 1866 р. кримінального та цивільного касаційних департаментів, які розглядали справи, що надходили із судових установ створених внаслідок реформи, зокрема і з території українських губерній. Компетенція Сенату дозволяла йому або залишити вирок без змін, або скасувати його. Сенат виступав у ролі найвищої судової інстанції, тобто винесені ним рішення були остаточними і не підлягали оскарженню. Об’єктивно, це сприяло більш точному виконанню законів на місцях та поступовому переходу до нових стандартів судочинства.