Загальні положення про організаційні форми міського самоврядування

Анотація

Метою статті є аналіз системи місцевого самоврядування та її співвідношення з організаційними формами місцевого самоврядування у цілому та міського самоврядування зокрема. До того, як аналізувати компетенцію органів міського самоврядування у досліджуваних країнах, фінансові основи їхньої діяльності, можливості впливу населення міста на міське самоврядування у цілому та органи міського самоврядування зокрема, доцільно проаналізувати організаційні форми міського самоврядування. Констатовано, що стан дослідженості проблеми є доволі високим. Про питання організаційної форми місцевого самоврядування у цілому пишуть як фахівці з конституційного права, так і фахівці з муніципального права. У цій статті застосовуються праці таких вчених, як О.В. Ізінгер, А.Т. Назарко, В.В. Утвенко, В.С. Журавський, О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін, П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний та інших. При аналізі організаційної форми міського самоврядування варто взяти до уваги те, що фахівці з цього питання пропонують розрізняти: представницькі органи; виконавчі органи. Зауважено, що на сучасному етапі по відношенню до України та до Сполученого Королівства думок щодо того, що на місцевому рівні має місце розподіл муніципальної влади на гілки, не висловлювалось. Традиційним є поділ державної влади на законодавчу та судову. Однак, на місцевому рівні в аналізованих країнах функціонують органи судової влади, які діють від імені держави, – а тому їх не можна уважати органами місцевого самоврядування, муніципальними органами. Доведено, що без третьої гілки уявляється неможливим вести мову про систему стримувані та противаг, – адже дві гілки муніципальної влади хоча й можуть «стримувати» та «надавати противагу» одна одній, однак не дуже повноцінно та ефективно. Наприклад, наявність двох, а не трьох гілок підвищує ризик корупції, зговору. А тому у контексті місцевого самоврядування традиційно ведуть мову про «розподіл повноважень», а не про «розподіл влади». Крім того, сформульовано, що сільські, селищні, міські голови «не підпадають» під це визначення тому, що вони не працюють в органах місцевого самоврядування. Таким чином, можна дійти висновку, що законодавець уважає їх органами місцевого самоврядування – одноособовими органами місцевого самоврядування. Так як ці одноособові органи обираються населенням шляхом прямих виборів, то слід віднести їх до числа представницьких органів місцевого самоврядування.