ДО ПИТАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
Анотація
Сайченко Я. В. До питання трудових правовідносин у сфері дистанційної зайнятості. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню особливостей трудових відносин із дистанційними працівниками. Зазначено, що досліджень стосовно правовідносини у сфері дистанційної зайнятості було обмаль, а ті, які проводилися, лише опосередковано розглядали проблеми вказаних правовідносин. Проаналізовано погляди науковців щодо трудових правовідносин загалом та трудових правовідносин у сфері дистанційної зайнятості зокрема. Правовідносини у сфері дистанційної зайнятості визначено як правовідносини, що встановлюються на основі підписання договору між суб’єктами трудового права (роботодавцем та працівником), регулюються нормами трудового законодавства та забезпечуються державою, які переносяться за межі традиційного робочого місця (приміщення роботодавця) в місця, зручні працівникові. Характерними ознаками таких трудових відносин названо: виконання працівником трудових обов’язків поза приміщеннями роботодавця із використанням для спілкування з керівництвом та колегами інформаційних технологій; організація умов праці, зокрема надання засобів виробництва (обладнання, інструментів, матеріалів, сировини, робочого місця), забезпечується особою, в інтересах якої виконується робота; обов’язкове додержання письмової форми трудового договору; оплата праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше; працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому; працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу має відповідати визначеним законодавством нормам, тобто не має перевищувати 40 год на тиждень; можливість поєднання роботи дистанційно з виконанням роботи на робочому місці. Звернуто увагу також на те, що правовідносини у сфері дистанційної зайнятості несуть у собі й певні ризики.
Посилання
2. Грузінова Л.П., Короткін В.Г. Трудове право України : навч. посіб. Київ : МАУП, 2003. Ч. 1. 128 с.
3. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение : монографія. Москва : Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. 337 с.
4. Курова А.А. Правовідносини у сфері дистанційної зайнятості працівників. Форум права. 2014. № 2. С. 244–247. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_ index.htm_2014_2_43.pdf.
5. Моцная О. Правовое регулирование трудовых отношений при нетипичных формах зянятости. Кадровик. Трудовое право для кадровика. 2009. № 9. С. 15–22.
6. Шестерякова И.В. Международное трудовое право. Саратов : Изд-во Сарат. гос. академии права. 2007. 123 с.
7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи: Закон України від 04.02.2021 № 1213-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1213-20#Text.
8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) : Закон України від 30.03.2020 № 540-IX. Відомості Верховної Ради України. 2020. № 18. Ст. 123.
9. Кодекс законів про працю України: Закон УРСР від 10.12.1971 № 322-VIII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. Дод. до № 50. Ст. 375.
10. Авескулов В.Д. Особливості трудових відносин із дистанційними працівниками. Право та інновації. 2017 № 2 (18). С. 111–116.
11. Колот А. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань. Україна: аспекти праці. 2007. № 4. С. 4–9.