Інституціоналізація прав людини як основа правопорядку
Анотація
У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини.
Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини
у владі – центр побудови механізму державотворення.
Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб’єктів, у тому числі
й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини:
1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб;
2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини;
3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини;
4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації;
5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства
й держави.
Посилання
2. Бень О.Т. Інституціоналізація: теоретична інтерпретація поняття. Вісник Львівського універси-
тету ім. І. Франка. Серія «Соціологія». 2012. Вип. 6. С. 181–190.
3. Власенко С.Г. Інституціоналізація демократії: сутність, основні концепції, підходи. Демократичне
врядування. 2015. Вип. 15. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2015_15_9.
4. Добрянський С.П. Юридичне гарантування дотримання прав людини інституціями Європейського Союзу: перспективи удосконалення. Право України. 2015. № 2. С. 151–162.
5. Живицький В.А. Правова інституціоналізація Державної фіскальної служби України: пріоритети
реформування. Наукові праці МАУП. 2016. Вип. 48 (1). С. 95–101.
6. Ковбасюк С.В. Сучасна інтерпретація поняття «інституціоналізація». Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 40. С. 177–182.
7. Леонов А.С. Государственный суверенитет и права человека: проблема совместимости и вза-имного влияния (теоретико-прикладной аспект). Вестник Нижегородской академии. 2013. № 21. С. 216–219.
8. Миронов Ю.Б. Інституціоналізація як соціально-економічний феномен. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки». 2016. Вип. 17. Ч. 3. С. 9 – 11.
9. Петрушенко В.Л. Соціальний характер правових регулятивів в антропологічному вимірі. Антропологія права: філософський та юридичний виміри. Львів : Галицький друкар, 2009. С. 211 – 218.
10.Рабінович П.М. Виявлення соціальної сутності правових і державних явищ – головне завдання юридичної науки. Юридична наука. 2001. № 1 (1). С. 7–13.