Інституціоналізація прав людини як основа правопорядку

Ключові слова: права людини, інституціоналізація прав людини, державна влада, правопорядок

Анотація

У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини.
Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини
у владі – центр побудови механізму державотворення.
Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб’єктів, у тому числі
й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини:

1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб;

2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини;

3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини;

4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації;

5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства
й держави.

Біографія автора

О. М. Ганчук, Львівський державний університет внутрішніх справ

аспірант кафедри теорії та історії держави і права, конституційного та міжнародного права

Львівський державний університет  внутрішніх справ

Посилання

1. Антонович М.М. Еволюція поняття прав людини та проблема їх класифікації. Наукові записки НЮА. Серія «Політичні науки». 2005. Т. 45. С. 9–16.
2. Бень О.Т. Інституціоналізація: теоретична інтерпретація поняття. Вісник Львівського універси-
тету ім. І. Франка. Серія «Соціологія». 2012. Вип. 6. С. 181–190.
3. Власенко С.Г. Інституціоналізація демократії: сутність, основні концепції, підходи. Демократичне
врядування. 2015. Вип. 15. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2015_15_9.
4. Добрянський С.П. Юридичне гарантування дотримання прав людини інституціями Європейського Союзу: перспективи удосконалення. Право України. 2015. № 2. С. 151–162.
5. Живицький В.А. Правова інституціоналізація Державної фіскальної служби України: пріоритети
реформування. Наукові праці МАУП. 2016. Вип. 48 (1). С. 95–101.
6. Ковбасюк С.В. Сучасна інтерпретація поняття «інституціоналізація». Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 40. С. 177–182.
7. Леонов А.С. Государственный суверенитет и права человека: проблема совместимости и вза-имного влияния (теоретико-прикладной аспект). Вестник Нижегородской академии. 2013. № 21. С. 216–219.
8. Миронов Ю.Б. Інституціоналізація як соціально-економічний феномен. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки». 2016. Вип. 17. Ч. 3. С. 9 – 11.
9. Петрушенко В.Л. Соціальний характер правових регулятивів в антропологічному вимірі. Антропологія права: філософський та юридичний виміри. Львів : Галицький друкар, 2009. С. 211 – 218.
10.Рабінович П.М. Виявлення соціальної сутності правових і державних явищ – головне завдання юридичної науки. Юридична наука. 2001. № 1 (1). С. 7–13.
Опубліковано
2020-07-13